Коли весняне сонце пробивається крізь вранішній туман, воно здається теплішим і яскравішим. Можливо, це тому, що серед його променів живе пам’ять про тих, хто колись, не вагаючись, став на захист рідної землі. І серед них – Андрій Додик, людина з великим серцем і незламною вірою в справедливість.
Андрій народився у Дубно, місті з глибоким корінням історії. Дитинство його було сповнене теплом сім’ї, батьківської турботи й книг, які згодом стали його супутниками на все життя. У 90-х роках, коли країна хилилася під вагою труднощів, його мама змушена була поїхати на заробітки. Батько ж залишився з двома синами, виховуючи їх у любові до правди та гідності.
З самого дитинства Андрій вирізнявся особливою добротою. Він легко знаходив спільну мову з людьми, не любив конфліктів і завжди йшов назустріч. Його шлях у професії був визначений серцем – правознавство стало не просто роботою, а покликанням. Він працював у Дубенській виховній колонії, а потім – у Дубенському районному відділі філії Державної установи «Центр пробації» у Рівненській області. Не просто виконував свої обов’язки, а намагався допомогти кожному, хто потрапив у скруту.
Коли настав час вибору – лишити батька й виїхати за кордон чи залишитися в Україні, Андрій твердо сказав: “Не залишу ні батька, ні Батьківщину”. Він лишився. І не лише залишився, а віддано служив, будучи взірцем чесності, справедливості й людяності. Колеги пам’ятають його як людину, що світилася внутрішнім теплом. Він завжди підбадьорював словом, знаходив час вислухати й підтримати.
Його життя було наповнене любов’ю. Він створив прекрасну сім’ю – дружину Інну й маленьку донечку Софійку. Він поспішав додому після роботи, читав дитині книги, мріяв про їхнє майбутнє. Та війна увірвалася в їхнє життя…
14 лютого 2023 року Андрій отримав бойову повістку. Він став солдатом 214 окремого спеціального батальйону “OPFOR”, стрільцем, помічником гранатометника. У бою отримав позивний “Юрист” – бо навіть на війні допомагав хлопцям розбиратися в законах, працював із документами, вчився й навчав інших. У квітні був поранений, проходив реабілітацію, телефонував рідним: “Все добре… Яка ж гарна весна”. Ніби переконуючи всіх, що життя продовжується.
Він повернувся на передову. Та в липні 2023 року мінометний обстріл обірвав його життя поблизу Іванівського, Бахмутського району. Йому було 35…
«Він просто любив життя…», – каже Інна, дружина Андрія. – «Він любив свою сім’ю, свою роботу, свою країну. Він був справжнім патріотом. Він хотів, щоб ми жили в мирі, щоб наша донька росла в щасливій країні».
9 липня місто Дубно прощалося зі своїм Героєм. Дороги, вкриті квітами, люди на колінах, сльози на очах. Він був не просто військовим, не просто юристом. Він був Людиною. Людиною, яка любила свою сім’ю, свою землю, свою роботу і віддала найдорожче – життя – заради того, щоб ми могли жити далі.
Сьогодні його донечка пішла в перший клас. Його дружина допомагає ветеранам і сім’ям загиблих. Його батько живе з болем у серці, але з гордістю за сина. І кожен, хто знав Андрія, носить у собі частинку його світла. Світла, що не згасне.
Бо такі люди, як він, залишаються назавжди – у пам’яті, у наших серцях, у кожному промені сонця над вільною Україною.
