Він добровільно пішов на фронт, пережив обстріли, контузію і втрату близької людини. Згодом вимушено залишив рідний дім через повномасштабну війну. А вже у цивільному житті один конфлікт із сусідом призвів до злочину.

Це історія Михайліченка Валентина Даниловича – ветерана російсько-української війни, який нині перебуває на обліку органу пробації. Про бойовий досвід він говорить неохоче, але поступово знаходить своє місце у цивільному бутті завдяки підтримці родини і працівників пробації.

ВІЙНА, ЩО НАЗАВЖДИ ЗМІНИЛА ЖИТТЯ

У 2015-му Валентин Данилович добровільно став до лав українського війська. До цього рішення підштовхнув приклад молодшого двоюрідного брата Анатолія Тимошенка, який ще у 2014 році пішов захищати Україну. Коли Анатолій приїхав проходити службу неподалік Попасної на Луганщині, де тоді мешкав Валентин, той зважився теж долучитися до війська. Про цей намір навіть не попередив дружину. Вона дізналася про рішення чоловіка вже по тому, як коханий розпочав службу. Впродовж 2015–2016 років Михайліченко служив у танковому підрозділі 54-ої окремої механізованої бригади. Був навідником, тримав оборону на Світлодарській дузі поблизу Бахмута. 

Про ті буремні часи ветеран згадує неохоче. Якось міна влучила просто у бліндаж, де перебували військові. Побратими зазнали поранень, а сам Валентин дістав контузію. Попри власний стан, він допомагав пораненим товаришам. Наслідки пережитого нагадують про себе і зараз.  Війна залишила в його житті ще одну болючу втрату. Його двоюрідний брат Анатолій Тимошенко знову став до лав захисників України. На жаль, 10 липня 2023-го він загинув поблизу населеного пункту Веселе на Донеччині.

ПОМИЛКА, ЩО ПРИЗВЕЛА ДО ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ

Повномасштабне вторгнення росії змусило Валентина Даниловича і його родину залишити рідну Попасну. У 2022 році вони евакуювалися до села Лутовинівка на Полтавщині. Уже після переїзду побутова сварка із сусідом завершилася заподіянням тілесних ушкоджень. Валентин не приховує, що шкодує про той вчинок. Каже, не зміг стримати емоцій. Найбільшою опорою у цій ситуації стала дружина. Спочатку засудив батьків вчинок і молодший син, який дізнався про конфлікт від односельців. Однак після розмови з матір'ю вирішив допомогти родині розібратися в обставинах справи й найняв адвоката.

У 2024-му він разом із дружиною повернувся до Лутовинівки, ближче до дітей і онуків. Сьогодні зізнається: після пережитого найцінніше для нього – бути поруч з родиною.

ПОВЕРНЕННЯ: ПІДТРИМКА ЗАМІСТЬ ОСУДУ

Перебування на обліку пробації стало для Валентина Даниловича не лише виконанням визначених судом обов'язків, а й можливістю отримати необхідну підтримку.

"Пробація не стала чимось страшним чи клеймом на все життя. Тут мене вислухали без осуду, поставилися по-людськи і допомогли. Участь у різних заходах дає змогу краще адаптуватися до цивільного життя й дізнаватися щось корисне", – розповідає Валентин Данилович.

Нині ветеран активно долучається до заходів, організованих працівниками сектору пробації й партнерами. У Ветеранському просторі Козельщинської територіальної громади відвідує інформаційні зустрічі, присвячені управлінню конфліктами. Крім того, ветеран бере участь у творчих і спортивних подіях. Зокрема, йдеться про зустріч з волонтеркою Наталією Прус, патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України!» та велозаїзді єдності і шани «Крутимо педалі заради Героїв» на підтримку ветеранів. 

Його історія – не про виправдання порушення закону. Вона про відповідальність за власні вчинки та можливість рухатися далі. Адже повернення з війни не завершується в день, коли військовий знімає форму. Іноді найскладніше – знову знайти своє місце у цивільному житті…